Навчально-науковий механіко-машинобудівний інститут

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ МЕХАНІКО-МАШИНОБУДІВНИЙ ІНСТИТУТ - НАРИС ІСТОРІЇ

Механічне відділення (нині – механіко-машинобудівний інститут НТУУ “КПІ”) веде свою історію з 1898 року і разом з хіміко-технологічним факультетом є фундатором Київської політехніки.

У зв’язку з великою нестачею на той час інженерних кадрів для промисловості півдня Росії на механічне відділення покладалося завдання готувати інженерів-механіків широкого про­філю в галузі металообробки, ливарної справи, парових машин, двигунів внутрішнього згорання,машин з переробки волокон, сільськогосподарських машин, електрогенераторів та електродвигунів.

Перший ректор Ки­ївського політехнічного інституту – видатний вчений-механік, почесний професор Віктор Львович Кирпичов – запросив для роботи в КПІ відомих учених: професорів С.П.Тимошенка, О.М. Динника, К.О. Звори­кіна, Д.П. Рузського, М.А. Артем’єва, О.П. Котельникова, В.П. Іжевського, М.Б. Делоне, Є.О.Патона, О.О. Радцига, О.Я. Ступіна, Я.М.Марковича та ін., які заклали фундамент перспективних наукових шкіл на ММФ.

Кирпичов Віктор Львович

Зворикін Костянтин Олексійович

На посаду професора і першого декана механічного факультету був запрошений професор Костянтин Олексійович Зворикін, котрий працював у Харківському технологічному інституті. До 1901 року учений обіймав посаду декана інженерного факультету, а в 1904-1905 роках був директором КПІ. Проф. К.О.Зворикін відіграв значну роль у створенні та розвитку меха­нічного факультету, а також і всього інституту.

Перший набір студентів у КПІ на механічне відділення склав 109 осіб.

При заснуванні інституту для забезпечення навчального процесу було створено 35 кафедр. З них на механічному відділенні були створені кафедри теоретичної механіки (завідувач проф. О.П.Котельников), прикладної механіки (завідувач проф. Д.П.Рузський), опору матеріалів (завідувач проф. В.Л.Кирпичов) та механічної технології (завідувач проф. К.О.Зворикін).

Академік архітектури О.В.Кобєлєв з 1899 р. викладав на механічному відділенні архітектурне креслення та архітектурне проектування. Відомий український художник О.К.Пимоненко викладав студентам-механікам малювання.

Творче спілкування в колективі сприяло розвитку науки, становленню наукових шкіл, в тому числі школи механіків і математиків на механічному факультеті. Тут формується наукова школа В.Л.Кирпичова з гідро­статики та теорії міцності; О.П.Котельникова – засновника теорії гвинтів, С.П.Шенберга та Г.Й.Сухомела – з гідравліки; О.М.Динника та С.П.Тимошенка – з опору матеріалів та теорії пружності; М.Б.Делоне – з авіабудування,

Є.О. Патон серед студентів механічного та інженерного відділень КПІ

Перший випуск інженерів на факультеті, 1903 рік

К.К.Симінського – з теорії втоми і міцності матеріалів, Є.О. Патона – з мостобудування, К.Г.Шиндлера – з сільськогосподарського машинобудування, проф. М.А.Артем’єва – з електричних машин, проф. В.П.Єрмакова та М.П.Кравчука – з математики та ін. Наукові школи КПІ та механічного факультету піднеслися до рівня світової науки. При цьому багато науковців мали можливість проходити тривале наукове стажування в передових наукових центрах Європи та Америки.

При організації навчального процесу ректорат КПІ велику увагу приділяв розробці моделі освіти інженера. З самого початку підготовки інженерних кадрів в Київській полі­техніці була закладена освітянська модель Європейських технічних університетів (зокрема Паризької вищої політехнічної школи, Аахенського та Віденського технічних університетів). Ця модель передбачала органічне поєднання глибокої фундаментальної природничо-наукової підготовки з математики, фізики, хімії, механіки та інших дисциплін із загальноінженерною та отримання практичних професійних навичок по майбутній спеціальності на виробництві і у наукових установах. Ця модель підготовки інженерних кадрів стала визна­чальною для КПІ, а віковий досвід підготовки фахівців для машинобудівного комплексу повністю підтвердив її життєздатність та перспективність.

Глибокі фундаментальні та загальноінженерні знання дають молодому фахівцю більш широкий науково-тех­нічний світогляд та в найменшій мірі «старіють» у нашому швидкозмінному прогресуючому технізованому світі. Вони надають більш широкі можливості в конкурентоспроможності на міжнародному ринку інженерної праці по вибраній та суміжних спеціальностях.

Перший випуск інженерів на факультеті відбувся у 1903 р. Із 109 осіб, які поступили на перший курс в 1898 р., дипломи отримали лише 10 студентів.

Випускники механічного від­ділення мали хороші знання та необхідну практику. Тому з перших років роботи за ними утверджувалася солідна репутація і вони без перешкод після випуску займали високі посади, їм одразу давали виконувати серйозні технічні завдання. Ці якості, за міркуваннями Д.І. Менделєєва, першого голови Комісії з приймання Держіспитів у КПІ, були результатом «...прекрасно поставленої навчальної справи в закладі». Згідно існуючого на той час Положення, після успішної інженерної діяльності на протязі 10 років, хто не мав дворянського титулу, міг його отримати.

Протягом свого 115-річного існування на ММФ відкривались все нові спеціальності.

Вже у 1928 році тут були відмінно обладнані лабораторії паровозів, парових двигунів, гідравліки, мастильних матеріалів, двигунів внутріш­нього згорання, ливарної справи, теплових вимірів, сільськогосподарських машин і тракторів, обробки металів та авіації. На той час механічний факультет КПІ дав щасливу путівку в самостійне життя електротехнічному факультету КПІ (1918 р.), виділивши зі свого складу кафедру електротехніки. Першим деканом ЕТФ був випускник механічного відділення 1903 р. за профілем електромеханіка А.В.Краковський (очолював кафедру електротехніки).

У підготовці висококваліфікованих інженерів, поліпшенні якості їх освіти, розвитку технічних навичок та ініціативи велику роль відіграли студентські науково-технічні гуртки. У цих гуртках студенти поповнювали та поглиблювали знання, одержані на лекціях, знайомилися з сучасним рівнем промисловості. Тут у них формувалося технічне мислення, про­буджувався інтерес до науки, набу­валися організаторські навички. Ініціаторами створення таких гуртків стали студенти старших курсів механічного та інженерного факультетів. Перший гурток був створений на механічному факультеті 4 грудня 1902 р., на п’ятому році існування факультету. Спочатку він складався з восьми студентів на чолі з проф. О.О.Радцигом, якого пізніше замінив проф. В.Ф.Бобров, а останнього - проф. М.О.Воропаєв. У роботі гуртка активну участь брали проф. Г.Д.Дубелір, проф. Є.О.Патон та ін. Гурток мав власний Статут, згідно з яким організовувалася вся його робота. Було обрано керівництво гуртка. У листопаді 1906 р. за активного сприяння професорів М.Б.Делоне та М.А.Ар­тем’єва був заснований гурток повітроплавання. Після Петербурзького аероклубу він став другою в країні авіалабораторією. Головою цього гуртка за Статутом був директор КПІ, а віце-головою – студент механічного відділення В.Ф.Бобров. Уже через рік в роботі гуртка брали участь близько 200 студентів і викладачів. Гурток передплачував майже всі книги та журнали з повітроплавання, що тоді видавалися. Конструкторська робота розпочалася вже з наступного року. Ціла група гуртківців, на чолі з проф. М.Б.Делоне будувала планери. Проте найактивнішою та найрезультативнішою виявилася секція літакобудування. Вже в 1910 р. проф. О.С.Кудашов першим піднявся в повітря на літаку власної конструкції.

У 1909 р. на базі цього гуртка було створено Київське товариство повітроплавання, яким активно опікувався професор кафедри теоретичної механіки механічного відділення М.Б. Делоне – учень М.Є.Жуковського. Так Київ став одним із найбільш великих центрів розвитку вітчизняної авіації. Лише протягом 1909-1912 років київські ентузіасти створили близько 40 різних типів літаків. Цей творчий шлях, від перших підльотів у 1910 році, привів київських конструкторів через три роки до створення під керівництвом студента механічного відділення КПІ І.І.Сікорського перших у світі, на той час, літаків - гігантів “Русский витязь» та “Илья Муромец». Із цих напівлюбительских майстерень і бере свій початок з вересня 1920 року історія Київського авіаційного заводу (нині Серійний завод ДП «Антонов»). Першим директором цього заводу був призначений випускник механічного відділення (1907р.) В.Ф. Бобров, великий патріот вітчизняної авіації.

Гурток повітроплавання КПІ в подальшому став базою для створення на механічному факультеті нової кафедри авіафаху. Згодом за клопотанням керівництва Київського авіаційного заводу в рамках самостійного Київського машинобудівного інституту (створений на базі машинобудівного факультету КПІ та існував з 1930 по 1934 р.) в 1931 р. був відкритий авіафакультет. У 1933 р. на базі цього факультету створено самостійний вищий навчальний заклад – Київський авіаційний інститут. Нині це Національний авіаційний університет.

Люльєв Л.В.

Челомей В.М.

Науково-дослідна та конструкторсько-технологічна робота у факультетських гуртках була багато­гранною та плідною. Не випадково з числа гуртківців вийшла велика плеяда видатних інженерів і вчених, які прославили вітчизняну науку. Якщо взяти тільки авіакосмічний напрямок діяльності гуртківців механічного факультету, то тут слід відзначити наукову та конструкторську ді­яльність майбутніх генеральних конструкторів ракетної техніки академіків СРСР, двічі Героїв соціалістичної праці лауреатів Ленінської та Державних премій С.П.Корольова та Л.В. Люльєва, В.М.Челомея; лауреатів Ленінської та державних премій, генеральних конструкторів авіаційних двигунів, академіків СРСР, Героїв соціалістичної праці А.М.Люльку та О.О.Мікуліна, авіаконструкторів І.І.Сікорського, К.О.Ка­лініна, Д.П.Григоровича, братів Олександра, Івана та Євгена Касьяненків та ін. До талановитих випускників мехмашу КПІ, які все своє подальше життя присвятили авіакосмічній галузі, слід віднести також і відомого льотчика-полярника, Героя Радянського Союзу А.Н.Граціанського, заступника генерального конструктора О.К. Антонова.

Люлька А.М.

Мікулін О.

 

Корольов С.П.

Сікорський І.І.

На початку 30-х років КПІ був реорганізований у вісім самостійних інститутів, і цей поділ у найбільшій мірі вплинув на долю механіко-машинобудівного факультету. Утворились окремі вищі навчальні заклади: машинобудівний, енергетичний, авіаційний, інженерно-будівельний, інженерів залізничного та водного транспорту, легкої промисловості, харчової промисловості, хіміко-технологічний. На базі механічного факультету було створено Київський машинобудівний інститут. В його складі залишились факультет сільськогосподарського машинобудування та спеціальність «Авіабудування», яка потім стала основою (як говорилось раніше) для створення НАУ. При цьому на базі механічного факультету, крім машинобудівного інституту, були створені: борошномельна спеціальність в харчовому інституті (нині – Національний університет харчових технологій), основні спеціальності текстильного (нині – Київського національного університету технологій і дизайну). Спеціальність «Теплові установки» переросла в теплоенергетичний факультет КПІ.

У червні 1934 р. постановою уряду машинобудівний, енергетичний та хіміко-технологічний інститути було знову об’єднано у складі Київського індустріального інституту ім. П.П.Постишева. Машинобудівний факультет набув технологічного ухилу в металообробці і майбутні інженери отриму­вали фундаментальну фізико-математичну та загальноінженерну підготовку.

У 1935 р. на механічному факультеті КПІ з ініціативи видатного вченого-механіка та інженера-мостобудівника академіка АН УРСР, Героя соціалістичної праці Є.О.Патона створена кафедра зварювального виробництва та була започаткована підготовка інженерів-механіків за спеціальністю «Обладнання і технологія зварювального виробництва». Шляхом переводу студентів з інших спеціальностей сформували академічні групи зі зварювання на 2 і 3 курсах і вже у 1938 р. відбувся перший випуск інженерів-механіків за згаданою спеціальністю.

За період існування у складі механічного та механіко-машинобудівного факультету названа кафедра підготувала понад 2 тис. спеціалістів зі зварювання, багато її випускників стали відомими діячами науки і зварювального виробництва. Серед випускників кафедри більше 220 кандидатів і 36 докторів технічних наук, відомі академіки НАН України Б.І.Медовар, І.К.Походня, С.І.Кучук-Яценко, К.А. Ющенко, Г.М. Григоренко та багато відомих керівників підприємств та організацій, головних спеціалістів.

У 1938 р. з метою скорочення факультету і спрощення керівництва із складу механіко-машинобудівного факультету було вилучено кафедри гідравліки, парових котлів, хімічного машинобудування і ливарного виробництва. Згодом кафедру ливарного виробництва знову повернули на механічний факультет. У 1940-1941 навчальному році було відкрито спеціальність «Автомобілі і автомобільний транспорт» (підготовка спеціалістів з цього фаху була припинена в КПІ у 1955р.). Лекції з математики на ММФ читали всесвітньо відомі вчені: академік М.П.Кравчук і проф. О.С.Смогоржевський, з хімії – проф. В.О.Ізбеков, з теоретичної механіки – проф. І.Я.Штаєрман, з гідравліки – проф. С.П.Шенберг та проф. Г.Й.Сухомел, з опору матеріалів – проф. Ф.П.Бєлянкін і проф. П.В.Рабцевич, з теорії машин і механізмів – проф. О.О.Псковський, з деталей машин –проф. В.Ф.Шульц.

Заняття в КПІ після реевакуації з Ташкенту до Києва розпочалися 1944 року. В цьому ж році інституту було повернено історичну назву “Політехнічний”, і механічний
факультет, очолюваний деканом В.Л.Сахненком, потім – І.П.Трочуном, почав працювати.

У повоєнні роки механічний факультет відкривав усе нові спеціальності, давав щасливу путівку в життя  новим факультетам. Так, ще восени 1944 р. на базі кафедри ливарного виробництва (зав. кафедрою проф. К.І.Ващенко) створюється металургійний факультет з низкою нових для КПІ спеціальностей (доменне, сталеплавильне виробництво та ін.). З розширенням факультету відбулися зміни і в його складі. Так з 1948 до 1955 р. зварювальний фах виділили в окремий факультет, але разом з тим на механічному факультеті запроваджено підготовку інженерів-механіків з фаху “інженер-педагог”, майбутніх викладачів інститутів, технікумів та професійно-технічних училищ.

У 1954 р. академічні групи хімічного машинобудування разом з профілюючою кафедрою з механічного факультету було переведено на окремий факультет хімічного машинобудування, який було відновлено у зв’язку з приєднанням до КПІ Київського технологічного інституту силікатів, де були споріднені спеціальності.

У 1959 р. на факультеті було розпочато підготовку інженерів з приладобудування. Профілюючі кафедри майбутнього факультету створювались на базі кафедр механічного факультету, якому було повернено його попередню назву “механіко-машинобудівний”. Тим часом відбувалось зміцнення традиційних спеціальностей. Так, у 1950 р. зі спеціальності “Технологія машинобудування” ви­ділили спеціалізацію “Різальні інструменти”, хоча окрему кафедру відкрили лише у 1969 р. У 1950 р. було вдвічі збільшено прийом на спеціальність “Машини і технологія обробки металів тиском”.

Бурхливий розвиток приладобудівних заводів у м. Києві вимагав різкого збільшення відповідних інженерних кадрів для цієї галузі машинобудівного комплексу України. Відгукнувшись на цю потребу ММФ дав щасливу путівку в самостійне життя ще одному черговому підрозділу КПІ. У 1962 р. було створено приладобудівний факультет, першим деканом якого став випускник механічного факультету 1949 р. професор О.Д.Трубенок. Одночасно він  завідував кафедрою “Прилади точної механіки”.

У 1964 р. розвиток промислового виробництва зумовив початок випуску на ММФ інженерів-механіків з фаху “Гідро пневмоавтоматика та гідропривід”.

За ініціативою академіка НАН України Г.С.Писаренка з 1970 р. на ММФ для потреб, в першу чергу, академічних інститутів НАН України (Інститут проблем міцності; надтвердих матеріалів ім. М.В.Бакуля; зварювання ім. Є.О.Патона та ін.), почалась підготовка інженерів-механіків-дослідників за спеціальністю “Динаміка та міцність машин”. Фахівці цієї спеціальності мають поглиблену фізико-математичну під­готовку на рівні механіко-матема­тичних факультетів класичних університетів, володіють сучасними методами аналізу, розрахунку напружено-деформованого стану та несучої здатності відповідальних елементів конструкцій різного призначення при складних термосилових навантаженнях. На сьогодні з названої спеціальності підготовлено біля 1200 фахівців, з них 21 випускник захистив докторську дисертацію, а понад 130 – кандидатські. Тут слід сказати, що київ­ська школа міцності отримала всесвітнє визнання. Низький уклін фундаторам цієї школи: В.Л.Кирпичову та С.П.Тимошенку, якого в США називають великим механіком ХХ століття. Степан Прокопович є одним із засновників у 1918 НАН України, органі­затором та першим директором Інституту механіки НАН України, який сьогодні носить його ім’я. По його більш як 90 підручникам з опору матеріалів, теорії пружності та теорії стійкості навчаються сьогодні студенти-механіки практично у всіх технічних університетах світу. У США академік СРСР, УРСР та академік багатьох країн світу став центральною постаттю у справі підготовки учених-механіків. Створена ним на американському континенті наукова школа підняла цей напрям знань на небувалу до цього часу висоту. Наукова школа В.Л.Кирпичова та С.П.Тимошенка в подальшому на ММФ набула свого розквіту в наукових здобутках його випускників різних років, академіків УРСР К.К.Симінського, М.М.Давиденкова, Ф.П.Белянкіна, С.В.Серенсена, А.Д.Коваленка, М.В.Новікова, В.Т.Трощенка, А.О.Лебедєва, член-кореспондентів НАН України В.О.Стрижала та В.В. Харченка.

У 1977 р. кафедру теоретичної механіки ММФ очолив професор М.А.Павловський. З його приходом у роботі колективу кафедри з’явився новий науковий напрямок – прикладна теорія гіроскопів та нелінійних коливань. Народилась наукова школа, яка у 1989 р. привела до створення науково-дослідного інституту проблем механіки “Ритм”. І, як стало вже традиційним для механіко-машинобудівного, у черговий раз він дав щасливу пу­тівку в самостій­не життя новому структурному підрозділу НТУУ “КПІ”. У 1993 р. було створено новий факультет авіакосмічних систем, базою для якого стали кафедра теоретичної механіки та НДІ “Ритм”. Першим деканом ФАКСу став вихованець ММФ та приладобудівного – д.т.н. проф. М.А.Павловський.

Традиція створення нових наукових та освітянських шкіл, яка виникла при заснуванні та становленні механіко-машинобудівного, підтримувалась і буде підтримуватись надалі. ММФ пишається науковими школами академіка УРСР Г.С.Писаренка, члена–кореспондента АН УРСР П.Р.Родіна, професора М.С.Можаровського та здобутками провідних вчених і видатних педагогів. Історія мехмашу нараховує 20 деканів. Якщо про кожного з них розповідати, то вийшла б окрема книга про ММФ. Але тут необхідно згадати, наприклад, професора М.С.Можаровського, який керував факультетом півтора десятка років. Головним здобутком за цей період стало радикальне збільшення наукового потенціалу кафедр ММФ. Усім відомий його крилатий вираз: “Якщо на факультеті немає науки, змінюй назву на ПТУ”. І сьогодні практично всі наші доктори наук, професори (а їх на ММФ 40) щиро вдячні Миколі Станіславовичу за під­тримку та професійні поради в період підготовки дисертаційних робіт.

Готуючи кваліфіковані інженерні кадри практично для всіх галузей машинобудівного комплексу, факультет тільки після Великої Вітчизняної війни випустив більше 12 тисяч фахівців.

Вихованці ММФ обій­мали й обіймають високі державні посади (В.А.Масол, С.І.Гуренко, Ю.Н.Єльченко, І.П.Корницький, Є.Г.Сажин та ін.). Академік АН УРСР І.Т.Швець був ректором КПІ та багато років керував КДУ ім. Шевченка. Такий життєвий шлях приготувала доля і професору, першому директору Київського авіа­ційного заводу В.Ф.Боброву. Він мав честь бути ректором Київського полі­технічного та Московського авіа­ційного інститутів. Ціла плеяда талановитих інженерів – випускників ММФ керувала та керує великими промисловими підприємствами та організаціями м. Києва, України та країн бувшого СРСР. Серед них, наприклад, можна назвати С.В.Гусовського, І.Й.Дронга, Ю.І.Загоровського, В.П.Злобіна, В.О.Ізвекова, П.Я.Костину, Н.П.Лернера, В.А.Масола, І.В. Масола, Ю.М.Надемського, А.Ф.Надточенка, Є.Г.Сажина, М.П.Стародуба, В.І.Толубинського, В.І.Чиргикала та багато ін.

Нині керують академічними інститутами НАН України та галузевими науково-виробничими організаціями, їх структурними підрозділами наші випускники-академіки М.В.Новиков, І.К. Походня, Г.М. Григоренко, В.Т.Трощено, К.А. Ющенко, член-кор. НАН України В.О.Стрижало, В.В. Харченко; доктори наук, професори Г.О.Кривов, Г.Г.Грабовський та багато ін.

З метою забезпечення більш ефективної координації зусиль споріднених структурних підрозділів в методичному та науковому напрямках, направлених на забезпечення високої якості підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців для машинобудівного комплексу України, відповідно до рішення Вченої ради НТУУ “КПІ” від 4 жовтня 1999 р. на базі механіко-машинобудівного факультету був створений навчально-науковий інститут “Механіко-машинобудівний інститут” (ММІ).

Сучасний ММІ – це 2300 студентів, 8 випускових кафедр та 4 науково-дослідних підрозділи.

Високоякісна підготовка фахівців забезпечується сучасною матеріально-технічною базою кафедр, використанням комп’ютерних систем автоматизованого проектування. ММІ надає практичну допомогу промисловим підприємствам, впроваджує власні науково-технічні розробки у виробництво.

На базі ММІ вже багато років успішно діють 3 спеціалізовані ради по захисту докторських та кандидатських дисертацій. Щорічно протягом останніх 14 років мехмаш проводить по 3 міжнародні науково-практичні конференції: “Прогресивна техніка , технологія  та інженерна освіта”, “Гідромеханіка в інженерній практиці” та "Лазерні технології в зварюванні та обробці матеріалів". З 1963 р. видає періодичне науково-технічне фахове видання "Вісник НТУУ "КПІ", серія Машинобудування".

Механіко-машинобудівний з 1997 р. є базовим для науково-методичної комісії Міністерства освіти і науки України з галузі знань "Машинобудування та матеріалообробка". Кафедри ММІ приділяють велику увагу своєчасному відкриттю сучасних спеціальностей та спеціалізацій – з тим, щоб більш гнучко реагувати на перспективні зміни на ринку інженерної праці.

У 1999 р. Держстандартом України на базі Механіко-машинобудівного інституту НТУУ «КПІ» створено Орган з сертифікації метало- та деревообробного обладнання і продукції машинобудування. Орган має повноваження з сертифікації понад 400 найменувань продукції вітчиз­няних виробників та імпортерів. Одночасно для проведення комплексу випробувань продукції машинобудування на відповідність вимогам Державним стандартам України було створено та акредитовано на базі основних кафедр ММІ сітку випробувальних лабораторій, які об'єднані в науково-дослідний підрозділ ММІ – НВЦ "Надійність".

Центр “КПІ-ФЕСТО”

Навчально-тренінговий центр КПІ ім. Ігоря Сікорського – НААS

Підписання ректорами угоди

між КПІ ім. Ігоря Сікорського та університетом ім. Отто-фон-Геріке

(м. Магдебург, ФРН) про створення Спільного факультету машинобудування

Вже 13 років в рамках ММІ успішно діє Спільний українсько-німецький факультет машинобудування НТУУ “КПІ” та університету ім. Отто-фон-Геріке м. Магдебурга. Від нашого університету в ньому задіяні три структурних підрозділи: ММІ, ЗФ та ІФФ. Випускники спільного факультету отримують дипломи магістрів двох університетів і мають широкі можливості по працевлаштуванню на міжнародному рівні. На удосконалення навчально-методичного забезпечення підготовки студентів-механіків спрямовано також створення кафедрою прикладної гідроаеромеханіки та мехатроніки ММІ спільно з австро-німецькою фірмою “FESTO” центру “КПІ-ФЕСТО”, який обладнаний сучасною технікою та навчальним обладнанням по гідро пневмоавтоматиці машинобудівного виробництва. Аналогічний навчально-науковий центр (Навчально-тренінговий центр НТУУ "КПІ" – НААS) створено на кафедрі технології машинобудування ММІ спільно з відомою американською фірмою НААS, яка виробляє сучасні металооброблювальні комплекси з числовим програмним керуванням.

На сьогодні ММІ та його структурні підрозділи мають діючі угоди про спільну науково-навчально-методичну діяльність з 23 провідними закордонними вищими навчальними закладами Польщі, Німеччини, Франції, Болгарії, Туреччини, Ірану, Японії та ін. Підтримуються постійні зв’язки з вищими технічними навчальними закладами країн СНД (Росії, Білорусії, Узбекистану та ін.) в рамках обміну науково-технічною, навчально-методичною інформацією, спільній участі в міжнародних наукових конференціях та семінарах.

Ректор КПІ ім. Ігоря Сікорського академік НАН України М.З. Згуровський та директор ММІ М.І. Бобир

з випускниками механічного факультету В.А. Масолом та Ю.Н. Єльченком з нагоди 100-річчя першого випуску інженерів КПІ

Сьогодні дружний колектив ММІ НТУУ “КПІ” (це 40 докторів та 83 кандидати наук) реалізує концепцію подальшого розвитку та адаптації політехнічної освіти, її основної складової – для потреб машинобудівного комплексу України, успішно втілює в життя стратегічний курс ректорату нашого Університету на чолі з ректором, академіком НАН України М.З. Згуровським, який направлений на інтеграцію в світову наукову та освітянську спільноту. Посіяне 115 років тому “разумное, доброе, вечное” щедрими руками фундаторів механічного відділення КПІ дало та буде давати і в ХХІ столітті прекрасні урожаї на освітянській ниві Київської політехніки.